Катерина Бабкіна, письменниця: “Хотіти все і відразу – це найдієвіша життєва стратегія.”

Хто: Катерина Бабкіна, українська поетка, письменниця, журналістка.
Фото — так як фотографи теж люди (угу), то влітку вони їздять на моря, а нам доводиться використовувати iphone
Коли мова заходить про натхнення, першими на думку спадають, звісно, люди творчі. Фільми і книги розказують історії шалених митців та письменників, які часто були визнані великими тільки після сметрі. Творчість чомусь пов’язують з хаосом, творців — у постійних пошуках грошей. Але кому не треба гроші? =) Я запросила у гості письменницю, поетесу та журналіста — Катю Бабкіну, щоб запитати більш детально, чи дійсно гроші та творчі здобутки стоять так далеко один від одного, чим живе літературна спільнота України та звідки брати натхнення у великій кількості. Enjoy!
Катя Бабкина о том, что ее вдохновляет
Катя Бабкина
Я прокидаюсь важко і довго, тому що мені сняться цікаві сни. Прокидаюсь голодна і з почуттям внутрішнього поспішання – я скучаю за світом і чекаю, що хорошого і нового він для мене готує.
Натхнення знаходиться в усіх змінах, які стаються з тобою та навколо тебе, в історіях, маштабних і приватних подіях. Все, що знаходить резонанс усередині – це і є натхнення.
Мені здається, що з часом всі ми вчимось бачити красу у будь-яких ситуаціях, що з нами трапляються. Ця краса може бути болісна і деструктивна, але нікому з нас не дано осягнути, як влаштований світ і чому трапляється те, що трапляється. Тому будь-яка ситуація є елементом чуда.
Категорії поганого і хорошого – відносні. І те, і інше може бути цікавим, привабливим, красивим. Наприклад, отруйні змії – дуже красиві, але можуть стати останнім, що ви побачите.
Хотіти все і відразу – це найдієвіша життєва стратегія.
Очікування і терпіння – це теж натхнення. Адже це важлива душевна вправа.
Я вважаю, що письменник – це також фах, а не виключно стан душі.
Жити з письменництва можна, але я думаю, що письменників у нас значно більше, ніж тих, хто може дозволити собі з цього жити.
Я можу собі дозволити не робити того, що не подобається, а займатись сценаріями, книками, п’єсами та іншим письмом.
В Україні немає культури продажу сучасних письменників, створення з них успішного продукту. Це радянський спадок, коли комерційна успішність творчого продукта вважалась тим, за що повинно бути соромно – спекуляція, буржуазний націоналізм.
Є стереотип, що творча людина повинна бути голодною, п’яною, страждати, ходити в робі. Це далеко від реальності. Знаєш, часто питають – чим ти займаєшся. Кажу, — я письменник. Ага, відповідають мені. А заробляєш як? Звідки машина, наприклад? Я кажу, що купила в магазині, мені не дуже зрозуміло, чому письменник не може бути заможнім, якщо він цього хоче. Мені подобається мати те, що мені подобається і працювати, щоби на це заробити, і я працюю письмом, і так, не бачу в цьому нічого поганого чи несправжнього.
Держава, безперечно, повинна підтимувати творчих людей. Але це має робитися системно та інституційно. Зараз такої системи нема. Бюджетні гроші, які виділяються на культуру, часто простіше просто вкрасти, ніж витратити за призначенням. Схема їх отримання і розподілення занадто складна і не завжди прозора. Є надія, що знайдуться люди, котрі змінять цю систему.
В Україні є потенційний ринок для збуту інтелектуального продукту, але немає комунікації з цим ринком. Наприклад, у нас немає видавництв, які професійно вміють працювати навіть не те щоб з рекламою, але просто з представленням свого продукту. У нас покалічена система книготоргівлі – книги через видавництво заходять на склади, потім ще кудись, книгарні не викуповують книг в видавця, а часто просто беруть під реалізацію і не розраховуються вчасно – логіка цієї діяльності як бізнесу абсолютно неясна. Але мені подобається бачити, що крок за кроком ці речі змінюються то тут, то там.
Незважаючи на PR-минуле я жодного не змогла як слід використати ці навички собі ж на користь. Я мрію просто писати, а організаційними моментами мусить займатися видавець чи агенти. Добрих літературних агентів в нас немає в принципі, а теперішнім моїм видавцем є Фоліо – в них не все з цим гаразд.
Я працюю з Esquire, тому що там дуже весело, мені подобається цей журнал за здорове поєднання чорного гумору і інтелектуальності та суворої краси, високу планку якості, свободи вираження думок і бачення світу. Хоча перші кілька номерів журналу були жахливі. Я якраз тоді жила у Польщі і Німеччині, мені їх передали і я розстроїлася. Але дуже швидко журнал став класним, приємним і цікавим – я його читала, купувала, а от тепер і роблю також.
Сформованої культури журналістики, аналітики і публіцистики в Україні ще немає, талановиті люди та проекти, котрих у нас багато, існують радше всупереч, ніж завдяки. Щоб зрозуміти, чому, треба повчитись в університеті імені Т.Г. Шевченка на факультеті міжнародної журналістики, наприклад, як це колись зробила я.
Я ніколи не переписую поетичні тексти. Хіба що правлю однокореневі слова чи імена героїв. Але тексти пишуться на одному диханні.
Найдовше я працювала над п’єсою “Гамлет Вавілон”, яку нещодавно ставили в Україні, а потім у Женеві. Мені потрібно було привести роботу у відповідність з тим, як режисер бачив постановку з самого початку, але моя ідея і п’єса загалом дуже різниться від початкового задуму.
Я ніколи не пишу на замовлення те, що писати мені не хочеться чи не йде. Я знаю себе і відчуваю, що не зроблю те, що робити не хочу. Візьму аванс, витрачу його, поверну з інших грошей. Але те, до чого душа не лежить, не зроблю.
Я думаю, що всі мої набільші удачі та провали ще попереду. Нічого ніколи не падало мені на голову просто так, але і нічого не далось суперважкою працею. Це здоровий баланс.
Моя найбільша удача – це вміння трансформувати натхнення у продукт, котрий в свою чергу надихає інших людей. Взагалі, робити щось, що комусь буде приємно читати, вивчити напам’ять, поставити на полицю – велике щастя.
У дитинстві я мріяла водити авто та літак, подорожувати, робити те, що подобається, але питання: “Ким ти хочеш працювати, коли виростеш?” — ставило мене у глухий кут. Здається, я не хотіла працювати взагалі.
Катерина Бабкіна про те, що її надихає
Катя Бабкина
Читати ще:
Анна Всехсвятская, путешественница, создатель бизнеса valimizofisa.ru: “Первое правило бизнесмена – хвалить себя за достижения!”
Аліна і Руслан Очеретяні, власники Kachorovska atelier: “Великі бізнеси побудовані на особистостях”
Юля Синешева, владелец салона CUTME Studio: «Люди склонны путать понятия «не привычно» и «плохо»