Катя Бойко, Balcony Garment: «Бізнес для мене про прибуток, а не про лайки в Instagram»

Катя Бойко, balcony garment

За п’ять років роботи над блогом я не перестаю дивуватись, коли зустрічаю неймовірні історії за фасадами скромних людей. Наприклад, нове інтерв’ю з засновницею бренду одягу для дому Balcony Garment — Катериною Бойко.

Катя Бойко не належить до типового класу IT-girl, не часто дає інтерв’ю і не має такої мети — просувати себе. Замість цього вона спрямовує сили на бізнес, побудувала стабільну і прибуткову компанію з пошиття і продажу домашнього одягу, не так давно відкрила шоу-рум в Києві, має цікавий і справжній досвід, має філософію за своєю справою та висновки, до яких дійшла за п’ять років роботи над Balcony Garment. За сніданком у МОМО ми все це і обговорювали.

За фото дякуємо Лена Попова

Катя Бойко, balcony garment
Катя Бойко, засновниця Balcony Garment

***
Про себе

Мені 28 років. Я родом з Рівного, а вчилась в «Могилянці» на політолога. Потім була магістратура у Львові на філософському факультеті. Зараз це не так помітно, але раніше нашарування в мені філософії дуже відчувалось. Це мало свій особливий вплив і на початок бізнесу.

Я живу у Львові. У Києві маємо шоу-рум, і щомісяця декілька днів я тут буваю. Обожнюю Київ, але пріорітети були розставлені не на його користь. Іноді я приїжджаю ранковим «Інтерсіті», а о пятій вечора уже мчу назад до Львова. Сміюсь з себе, що це схоже на людей, які живуть у околицях Лондона чи Нью-Йорка та їздять дві години на роботу зранку та ввечері.

Перша моя зустріч з одягом та його виробництвом відбулась у компанії «Sisters». У них теж є власне виробництво та магазини. Я працювала баєром, відповідала за певну категорію товару, його виготовлення, маркетинг та продажі. На той час компанія була досить невелика, ми не мали жорсткої структури, кожен був відповідальний за свою ділянку роботи, перекинути відповідальність на іншого було неможливо.

Далі був досвід у Львівській PR-агенції, але було досить нудно, тому я швидко звільнилась. Пам’ятаю, як поїхала в Одесу на місяць, щоб перезавантажитись та подумати, чим займатись далі. Там я зрозуміла, що хочу займатись власною справою. Ще декілька запитань до себе — зрозуміла, що справа має бути пов’язана з одягом.

П’ять років тому ще не було шоу-румів українських дизайнерів, фестивалів та навіть попиту на українську моду не було. Поодинокі ентузіасти виробляли світшоти, футболки та рюкзаки і на цьому все. Простір для фантазії був величезний.

***
Про філософію та старт Balcony Garment

У якийсь момент роздумів я схопилась за думку про те, що людина найбільш справжня, коли вона вдома. Там вона або зовсім одна — така як є, або у оточенні найближчих, з якими відсутні страхи та маски. Тому дуже важливо, у якому емоційному стані ми вдома, якими думками наповнені, який настрій маємо. І саме для такого інтимного справжнього моменту мені хотілось виробляти одяг. Допомагати створювати комфорт та красу вдома.

Мені було 23 роки, я не знала багато про бренд та піар, але ця ідея про домашній одяг мені так сильно резонувала, що стала початком історії Balcony Garment.

Я була молода та незаміжня, не мала фінансової опори та підтримки, але саме завдяки цьому була більш наполеглива та цілеспрямована. Я розуміла, що треба або почати реалізувати цю ідею, або йти шукати «нормальну» роботу — часу на роздуми вже не було.

Мої методи пошуку партнерів були абсолютно простими. Гугл? Який там Гугл. Я ходила з цеху в цех до тіточок, які не чули ніколи про гугл.

На останню зарплату там же в Одесі я закупила тканини на першу колекцію. Закупала тоді не по п’ять метрів, а одразу рулонами, бо розуміла, що так дешевше та більш раціонально. Цей перший крок дав мені розуміння, що немає часу на високі думки та очікування натхнення — гроші уже заморожені, їх треба повертати.

Я повернулась у Рівне, там могла певний час жити з батьками і таким чином мала запас фінансової стійкості. До того ж раніше Рівне було центром легкої промисловості, я розраховувала знайти там робочі потужності. І дуже швидко, практично чудом, знайшла, що шукала.

Мої методи пошуку були абсолютно простими. Гугл? Який там Гугл. Я ходила з цеху в цех до тіточок, які не чули ніколи про гугл, та намагалась з ними про щось домовитись. А потім випадково — буквально на зупинці — натрапила на оголошення про курси моделювання одягу. Мої уявлення про пошив одягу на той момент складались лише з глянцевих гарних картинок у журналі, сама я не вміла навіть строчки зробити, тому вирішила, що стане корисним, і записалась. Ця ж організація займалась пошивом дрібного опту, з ними у нас і почалась робота.

Команда виявилась дуже спорідненою зі мною, вони зрозуміли, чого я хотіла, змогли відрізнити стандартні байкові піжами від моїх ідей, і це було надзвичайно важливо. Курси теж дуже допомогли мені розібратись у справі, завдяки ним я фактично почала рухатись вперед.

***
Про роль досвіду та фактори успіху

У той період я могла орієнтуватись для наслідування виключно на Mango або Zara. Це зараз ми маємо купу брендів, шоу-румів, власників, на кожному кроці курси бізнесу. А у той час все було значно простіше. Я інтуїтивно відчувала, що все повинно бути зі смаком, тому ми зробили гарний логотип. А продавати починали ВКонтакті.

Обертаючись назад мені смішно зі своїх кустарних дій, але якби я тоді соромилась, зараз не було б з чим порівнювати.

Мій бізнес-план дуже відрізнявся від того, як у результаті все вийшло. Я планувала створити партію товару, каталог, і продати свій одяг у якусь мережу магазинів «Домашній текстиль». Така собі В2В-модель. Але перша ж партія за стилістикою вийшла зовсім не такою, яку звикли купувати клієнти таких магазинів. Тому я почала фотографувати себе як модель у своїх же піжамах, створила групу у ВК і пішло-поїхало.

Звісно, обертаючись назад мені смішно зі своїх кустарних дій. Вся робота була зав’язана на мені, тому що не було ні команди, ні бюджету на команду. Я була і дизайнером, і моделлю, і фотографом, і стилістом, і маркетологом, і продавцем, і навіть кур’єром. Але потрібно було з чогось починати, і я рада, що почала. Так, зараз є з чим порівнювати, а якби я соромилась свого масштабу у той момент, зараз би не мала нічого.

Читати також: Історія засновниць українського бренду MustHave Анни Коваленко та Анастасії Янковенко

***
Про шоу-рум

Мені дуже хотілось демонструвати клієту турботу у всьому. Раніше наш шоу-рум був у промисловій зоні, ми по телефону говорили «Йдіть прямо, потім наліво, за автомийкою у треті двері на четвертий поверх». Я розуміла, що це просто антисервіс. Тому прийшов час відкрити фасадний шоу-рум.

Це серйозна інвестиція, зовсім інший формат, нові складнощі. Наприклад, нашого декоративного зайця, котрий на фасаді, або крадуть, або збивають. Ліхтарики теж часто привласнюють. Шоу-рум відкривається об 11 і о 10:59 я чекаю дзвінка і вже переживаю, чи буде сьогодні якась несподіванка (сміється).

У будь-якому випадку цей крок є важливим досягненням для нас, результатом плідної роботи, демонстрацією того, що ми маємо певну стабільність. Також тепер значно більше клієнтів, які знаходять нас через соціальні мережі, приїжджають у гості подивитись, поміряти, купити. Я планувала трохи іншу модель покупок, але та, яка зараз встановилась, теж мене задовільняє.

***
Про особистий бренд та його вплив на бізнес

Так склалось, що протягом всього шляху я робила акцент на розвиток бренду Balcony Garment, а не на себе. Тут немає правильних рішень, ми усі добре знаємо багато брендів з яскравими публічними лідерами, але так само багато історій прекрасно розвиваються і без цього. На сьогоднішній день для мене більш органічно в першу чергу думати про ідею, яку несе бренд. Адже компанія — це набагато більше, ніж просто одна людина.

Катя Бойко, balcony garment

Я хочу, щоб у майбутньому, коли Balcony буде величезним брендом, він далі асоціювався з піжамами, а не «О, Balcony — це ж та дівчинка, бачила її в Instagram».

***
Про те, чи наважилася б знову на цей вчинок

П’ять років тому відсутність досвіду та страхів, певна зарозумілість та впевненість у собі зіграли мені на користь. Зараз я більш конструктивна, маю більше знань, помилок більше, тому, мабуть, і більш нудна стала (сміється). Така розважлива, раціональна та дуже скептична до нових проектів. З одного боку шкода юного crazy spirit, з іншого — мені абсолютно комфортно.

Успіх за рахунок енергії власника може статись у виключних умовах, для решти потрібні знання, досвід, гроші, час.

Іноді мене кличуть на каву, хочуть підтримки своєї ідеї та натхнення. А я не можу сказати людині «Роби, все вдасться, ти маєш запал у очах, вір у себе», тому що розумію всі підводні камені, розумію, що запал у очах — це далеко не все для успіху бізнесу. Успіх за рахунок енергії власника може статись у виключних умовах, для решти потрібні знання, досвід, гроші, час. (Схожої думки дотримується героїня інтерв’ю, найвідоміший екскурсовод Києва — Юля Бевзенко.— прим.автора)

Дуже романтично думати «Я такий творчий, не можу в офісі працювати, буду робити, про що мріяв завжди», але частіш за все такі пориви швидко розбиваються об реальність. Ідея заради ідеї — це максималізм двадцятирічних. Для мене пріорітетом завжди була стабільність бізнесу, можливість відійти від нього без шкоди прибуткам, системність та розвиток. Я за прибуток, а не лайки в Instagram. Хочу, щоби бізнесу було більше, ніж лайфстайлу.

З теперішнім моїм підходом та більш жорсткою конкуренцією починати було б набагато складніше. Відсутність ринку як такого мені допомогла, я мала більше часу для досвіду, роздумів, помилок та висновків. Зараз все робити треба значно швидше.

Були, звісно, складні часи. Через рік після початку я навіть написала мотиваційного листа в агенцію Aimbulance і отримала зворотній зв’язок, але в останній момент зрозуміла, що не готова кидати почате. У 2014 році для бізнесу, продажі якого здійснювались через соціальні мережі, були скрутні часи. Я не могла постити піжами, коли всі переймались війною. Звісно, у той момент дуже переживала. Але заспокоювала себе тим, що на кожному шляху були б складнощі — і у власному бізнесі, і у роботі на когось.

Катя Бойко, balcony garment

***
Про чоловічий та жіночий підходи у бізнесі

Мій чоловік теж займається бізнесом, але більш масовим — він виробляє та продає арахісову пасту. Наші погляди на ведення справи дуже відрізняються і це відразу помітно. Коли ми тільки познайомились він казав мені: «Боже, що це таке? Якісь піжами, фестивалі. Де тут бізнес? Займись нормальним оптом вже». Але потім виявилось, що мої ідей так само гарно працюють як і його. Він почав будувати нові канали продажів, і ми в Balcony також.

Декілька таких ситуацій наштовхнули мене на думку про те, що варто було б шукати партнера у бізнес. Часом хочеться мати інший погляд, думку та плече, на яке можна спертись. Одна справа, що ти маєш крутого директора по маркетингу, а зовсім інша — крутого партнера.

***
Про те, що надихає

З українських брендів я дійсно захоплююсь та надихаюсь діяльністю бренда SNDCT та роботою Аліни Очеретяної (власниця бренду взуття та сумок Kachorovska — прим.автора). З особистостей мене надихає Ярослава Гресь (власник агенції GresTodorchukPR — прим.автора). Її ідеї благодійсності, соціальної відповідальності мені дуже імпонують.

З останніх надихаючих книг — історія засновника Nike Філа Найта «Продавець взуття». Я дуже не хотіла, щоб книжка закінчувалась, настільки вона захоплююча. Попередні декілька років я читала тільки бізнес-літературу. Надзвичайно надихнула книга Айн Ренд «Джерело» про архітектора з Нью-Йорку — про його історію злетів та падінь. А до початку роботи Balcony Garment на моїй полиці були важкі філософські праці типу Шопенгауера. Зараз дві епохи позаду, наступила третя — книги по психології та вихованню дітей. Впевнена, тут теж буде багато натхнення.

Что вдохновляет Катю Бойко, основателя Balcony Garment