Леся Оробець, народний депутат: “Кличко хороший, але я краща”

Хто: Леся Оробець, народний депутат, кандидат у мери міста Києва

Дата: 10 квітня 2014 року

Чудові фото: Лена Попова

Ми зустрілись на Подолі. Леся обожнює цей район, мешкає там же. Я ж Поділ ненавиджу за його жахливі дороги, але чого не зробш заради читачів. Леся заходить у залу ресторану, відразу простягає мені руку зі словами “Доброго ранку. Я Леся”. Так само здоровається і з нашим фотографом, яка приїжджає трохи згодом. Дуже ввічлива, зі спокійним та впевненим голосом, рівною та виваженою манерою говорити. І безумовно, розмова з цією жінкою надихає. Тож – надихайтесь. 
Леся Оробець, кандидат у мери Києва: “Кличко хороший, але я краща”
Лесю, вчора, якраз перед інтерв’ю з вами, вчергове зустрілася з особливостями парковки «по-київськи». На мене фактично напав парковщик, вимагаючи гроші за нелегальну паркову, при чому я навіть запаркована була уже за її межами. У вас є план дій боротьби з нелегальними парковками? Чи є це питання в ваших пріоритетах? 
Перше і важливе – я ненавиджу парковщиків. Ще більше, ніж даішників. Мені як молодій автомобілістці довелось витримати багато принижень з їхнього боку.  Я не бачу серед них продуктивних людей – адже продуктивна особа здуріла би на такій роботі. Звісно, вони повинні бути замінені на паркомати, що дозволить і знизити ціну. Ви уявляєте собі, скільки коштує облуговування парковки людиною?! Абсурд. Паркомати та муніципальна міліція, яка контролює наявність талончика за паркування під лобовим склом, — ось і вся схема. До того ж з тих грошей, що ми платимо їм зараз, мабуть, чи не 3 копійки з гривні іде реально у бюджет міста.
Але хочу зауважити, що перш ніж вводити жорсткі заходи по паркуванню – міняти ціни на парковки, вирішувати питання з парковкою у центрі – треба буде багато працювати над громадським транспортом: станом на зараз після поїздки у метро в час пік ти фактично втрачаєш свій “товарний” вигляд. Я знаю, про що кажу – я часто користуюсь метро. Перший з реальних кроків – ставити більше транспорту на маршрути. Представники середнього класу повинні мати можливість і бажання користуватись громадським транспортом і почувати себе “білою” людиною, спокійно пересуваюсь містом на трамваї, а не брати автомобіль у кредит.
Мене постійно питають про метро на Троєщину, і я розумію, що як тільки ми зупинимо корупцію і крадіжки, то кошти на метро знайдуться. У такому дирявому бюджеті як зараз, такі кошти можуть з’явитись хіба що під страшенні відкати, як на Євро-2012.
Я правильно розумію, що ці парковки нелегальні?
Легальні (показує уявні лапки – прим.автора). Є якісь притягнуті за вуха договори з парксервісом, але у європейській столиці це повинно працювати по-іншому.
Коли було прийнято рішення йти в мери? Адже навряд хтось вірить, що ви почали розмірковувати над цим питанням тільки у період Євромайдану.
Десь першого березня. Або 28-го лютого. До того ми виграли революцію, уже почались призначення в уряд, мені теж пропонували у ньому місце, та я не мала натхнення та внутрішнього відгуку на ті пропозиції. Я вважаю, що людина повинна проходити через вибори та отримувати кредит довіри. Окрім того після Майдану у мене були проблеми зі здоров’ям, тож мені потрібно було реабілітувати його хоча б десять днів, тоді коли у новому уряді треба було ВЖЕ показувати результат – тому від уряду я відмовилась.
Трохи пізніше я усвідомила, що скоро будуть мерські вибори – і саме ця думка відгукнулась всередині мене. Цій справі я готова присвятити себе, готова зробити Київ європейською столицею. А якщо я загораюсь якоюсь ідеєю, то частіше за все вона стає успішною. Це вже натренована “політична інтуіція”. І це не тому що мені хочеться візитку із написом “Леся – мер”, а тому що хочеться зробити помітний шматок роботи і побачити результат. А як тільки я оголосила про свій намір, на мене почали виходити дуже творчі та розумні люди, які усіляко пропонували свою допомогу та солідарні з моєю ідеєю.
Припустимо ви перемогли. І що далі? Мер – це сходинка до якоїсь більшої посади, чи ви хочете присвятити життя служінню киянам?
У політиці не можна думати такими термінами. Я думаю перспективою мерства. Я хочу показати результат, тому що результат на рівні міста ніхто не заперечить: ріст бюджету на розвиток, робочих місць, інвесторів, соціального житла, добробуту населення і так далі. Мені тільки 31. Я і так муляю очі тим, хто дивиться на мій юний вік та на те, що я жінка.
Леся Оробець, кандидат у мери Києва: “Кличко хороший, але я краща”
Вже з’явилися бігборди зі слоганом “Ми переможемо. Київ переможе». І відразу з’явилося запитання, а хто це, ми? І коли «ми» представлять конкретний план дій? 
Перший драфт програми буде опублікований найближчим часом на сайті . Щодо команди – збираємо. Питання не в тому, кого взяти у список, а у тому – хто реально після виборів буде виконувати обіцянки. Тому частина місць ще не закрита.
Розумієш, фахівців не так легко вмовити: з одного боку, вони знають собі ціну, а з іншого – вони з обережністю ставляться до політики, а ще думають, що в неї можна потрапити лише за гроші олігархів. Коли ми називаємо їм реальну вартість кампанії мажоритарників – 30 волонтерів, 120 тисяч одиниць друкованої продукції і ніжками обійти весь округ – вони шоковані.
Знаєш, які розцінки були в Київраді раніше? Півмільйона доларів з самого початку і потім по 10 тисяч доларів щомісяця – прикорм. Тому, коли я обираю людей, то також зважую, чи втримаються вони від такої спокуси.
А як ви знаєте, що втриматесь від такої спокуси?
Я вже перевірила це  на практиці: у парламенті колись мені пропонували сім мільйонів доларів, а останнього разу – три мільйони доларів. Я не взяла ці гроші і не пішла у Партію регіонів. Більше того, після погроз моєму чоловікові та спроб ув’язнити – він мусив бігти за кордон та жити там дев’ять місяців – я знаю, на що готова заради власної політичної позиції. Я знаю, що вкравши на п’ять копійок, потім “смороду” буде на мільйон. І тим більше – зараз, коли виборці такі уважні. Зараз часи навіть не журналістів, а блогерів – побачив тебе на вулиці, сфорткав, виклав у мережу – вигрібай, якщо напартачив.
Лесю, буквально вчора я дивилась у фейсбуці вашу декларацію за минулий рік і читала коментарі. Деякі з них були наступного змісту: як для політика – Леся небагато заробляє. Значить – буде красти. Ви ж формуєте свою команду з волонтерів. Як довго без достойної зарплатні вони будуть ефективно працювати? 
По-перше, минулий рік був для мене надзвичайно жалюгідним у плані доходів – ми мали прибуток від продажу двох автомобілів та мою зарплатню. Бізнес мого чоловіка був фактично зруйнований і він не працював 9 з 12 місяців. Тому я не відмовилась від так званої матеріальної допомоги вперше за багато років, адже було дійсно дуже сутужно. При цьому я все одно не вважаю себе бідною людиною. Фінансова заможність – це здатність прожити на заощадженнях мінімум півроку, а оптимально – рік, що ми і зробили. А другий показник багатства – мати можливість отримати дійсно якісну освіту.
Щодо команди та її фінансування – ми уже встигли зустрітись із багатьма організаціями, які готові з радістю нам допомагати технічно, грантами, порадами, стажуванням. Я думаю, що нам вдасться повторити досвід Садового (мер Львова – прим.автора) та створити існтитут Києва, щоби потім проектно дофінансовувати фахівців, яких ми хочемо втримати. Згодна, що робити якісно роботу за копійки можна один раз, але не постійно. Але Садовий мене запевнив, що якщо мати можливість впливати на бюджет, то шляхом премій можна давати людям адекватну зарплатню.
Слідкую за вашою передвиборною кампанією. Чи не головним інструментом є соціальні мережі. Але ж ми не в Штатах, а ви не Обама. Ви вважаєте у вас є шанс отримати більшість голосів таким чином? 
Більшість через соцмережі – ні, але голоси розумних і думаючих людей цього міста – так. Звичайно, що я активно проводжу кампанію “від дверей до дверей” – зустрічаюсь із людьмі по дворах, на вулицях, на дитячих майданчиках – “виходжу в реал”, так би мовити. Але фейсбук – це прекрасна платформа для обговорення та мобілізації.
А ви не переоцінюєте кількість цієї аудиторії? 
Ніяк ні. У  мене 70 з хвостиком тисяч фоловерів, але це люди, які формують точку зору. Хоча, звісно, не фейсбуком єдиним.
Черновецький зробив ставку на гречку і бабусь і двічі вигравав.  Як ви будете працювати з старшою аудиторією? Що будете їм обіцяти?
Найперше – турботою та увагою до них. У піраміді потреб Маслоу бабусь важливі місця займає не тільки гречка, а й онуки, охорона здоров’я, освіта та можливість теж себе “розважити” у місті, а не сидіти виключно на лавці під будинком та у довжелезних чергах поліклініки. Звісно, я не зможу підняти їм пенсії, але зробити так, щоби у поліклініках були ліки і нормальне ставлення – це я зможу.
Леся Оробець, кандидат у мери Києва: “Кличко хороший, але я краща”
Ваші попередні законодавчі ініціативи стосувались системи вищої освіти, боротьби з корупцією, тютнопаління…  Який досвід ви маєте, наприклад, в комунальному господарстві? Земельній сфері? Ваш досвід із рішенням питання на залізниці у Солом’янському районі, то гасіння пожеж, локальна ситуація. Підхід мера повинен бути більш системним.
Щодо землі: коли я працювала у Baker & McKenzie, я спеціалізувалась у проектах з питань нерухомості, тому я прекрасно розумію, як працюють крупні іноземні інвестори і як зробити так, щоб вони не розчаровувались у Києві, а відкривали тут робочі місця. Я гарно пам’ятаю, як працював Черновецький – тоді мені було соромно, що я з України. Тому я непогано розуміюсь на цих питаннях зсередині.
Що ви вже зробили для Києва? Як депутат ВР?
 Я працювала в основному над проектами, які стосувались корупції у різних сферах. Вони однаково стосувались як Києва, так і решти України. Останнє, що ми зараз робимо у ВР для Києва – це об’єднання посади мера Києва і голови КМДА. Оскільки я була депутатом ВР, то займалась національною політикою, але ті національні рішення впливали і на Київ.
Лесю, ви працюєте фактично у чоловічій сфері. В Україні політика — справа чоловіків. 
Більш чоловіча справа, можливо, шахтарі? (сміється)
Які «жіночі» риси вам заважають? Які риси доводиться здобувати? 
Не знаю, чи то жіноча риса, але моя скромність мені реально заважала. Я думала, що хтось помітить мої старання, що команда підтримає за добру роботу… Але все то міф. Політики читають тільки ті статті, де є згадка їх власного імені. Тому, якщо ти хочеш, щоби твої досягення помічали, про свою роботу треба розказувати і тільки таким чином отримувати кредит довіри. Якщо ні – твоє місце скоро займуть ті, хто вміє добре кричати, і не обов’язково дійсно щось робити.
Також довелось внести корективи у зовнішній вигляд – додати елемент солідності. Я привчила себе ходити у сукнях, рухатись не так швидко – тому що коли ти молода і енергійна, то це починає дуже сильно мозолити всім очі.
А щодо позитивних жіночих рис, то вміння домовлятись все-таки дуже сильно допомагає.  З мене не впаде корона, якщо я підійду до когось із ворожого табору і попрошу: “У нас така класна ініціатива, ви б не могли її підримати?”. Мені часто відповідають: “Лесю, я не можу тобі відмовити, але ж немає ще рішення фракції”. І голосують «за». Чоловікам це було б складніше, адже вони повинні демонструвати свою мускулінність і завжди бути “мачо”.
А ви би зробили в органах влади квоти для жінок?
Як не дивно, з самого початку я була категоричним противником квот, вважала, що тільки чесна бороться повинна мати місце. Але потім я зрозуміла, що на певний період часу квоти мають бути. Адже так жінки хоча би почнуть думати про політику. І партії напружаться, та будуть шукати спеціалістів серед жінок. Від жінок у політиці дійсно дуже багато толку: вони значно ефективніше боряться із корупцією, значно рідше беруть хабарі, частіше звертають увагу на найбільш актуальні проблеми (скільки платити за квартиру, як потрапити у садочок без хабаря, скільки коштує м’ясо) та менш авантюрні, керуються  здоровим глуздом. Чоловікам же нерідко цікавіше гратись у політичні ігрища.
З іншого ж боку, соціологія показує мені, що кияни напружено ставляться до жінок у політиці. І як не дивно – самі ж жінки.
Леся Оробець, кандидат у мери Києва: “Кличко хороший, але я краща”
Чому маєте перемогти ви, а не Кличко? Три головних аргументи?
Кличко хороший, а я краща. Мені не треба десь пересидіти до найближчої парламентської чи президентської кампанії. Я готова бути найнятою в Києві у найближчі 10 років свого житя. Київ потребує стабільного підходу. І я зроблю все, щоб навколо себе об’єднати команду, від якої буде щоденний ефект – ви будете бачити і відчувати зміни. Більше того, ви будете в них залучені. Також я завжди прагну бути максимально близькою до людей, а не відділятись від них. Тільки ця довіра і тримає мене у політиці.
Лесю, але ж ситуація з Кримом, як мені здається, показала, що українці все ще чекають, що їх хтось повинен рятувати. Ви не думаєте, що своїм проханням до киян працювати, ви налаштуєте їх проти себе?
Ні, я побачила Майдан і тепер ніхто мене не переконає, що українці пасивні. Якщо у 2004 році ми дійсно надіялись, що варто лиш обрати адекватного президента і все відбудеться, то зараз ми вивчили свої уроки. Зверніть увагу на кількість громадянських ініціатив та нових партій, які з’явились – люди відчули у собі силу змінювати країну.
Який бюджет вашої передвиборчої кампанії? Скільки людей вже зробили внески? Як будете звітуватися?
Коли почнеться кампанія та почнуться офіційні видатки, ми будемо звітувати. Поки що ми збираємо кошти у фонд. Станом на зараз у нас було багато бартеру – дали приміщення (у нас 11 офісів!), дали рекламні площі… Що ж стосується бюджету кампанії, то підхід такий: “Скільки буде – все витратимо” –, але я не думаю, що це буде мільйон доларів. Я знаю, що середня сума внеску – 100-150 гривень і таких внесків багато.
Якщо ви не переможете на виборах, то чим плануєте далі займатись? 
Я буду займатись Києвом. У будь-якому випадку. Це моє покликання. Я сім років займалась реформами на національному рівні і знаю, як це – два-три роки вести одну кампанію, щоб змінити абзац тексту. Так було з держзакупівлями – один абзац тексту коштував країні 35 мільярдів гривень щороку, але кампанія йшла два з половиною роки. Звісно, це складно, тому що хочеться бачити зміни тут і зараз. Але я готова багато працювати і на довгострокову перспективу.
Що буде з Гостинним двором? 
Він має знову стати власністю Києва. Я дуже сподіваюсь, що ми матимемо можливість зробити там якісний культурно-відпочинковий центр.
Лесю, cкільки грошей щомісяця ви витрачаєте не косметику? Яким брендам надаєте перевагу?
Раніше у мене був тональний крем Guerlain, а зараз – MxFactor – абсолютно не гірший. У мене є спеціальний кейс косметики, де я зберігаю все для професійного мейк-апу, але це професійна необхідність – я повинна мати можливість у  будь-який момент сфотографуватись, зняти відео. Звісно, я ціную фірму МАС, але купувати її за нашими цінами – це здирництво. Колись я їздила на Володимирський ринок за МАСом (сміється і показує номер телефону у записній книзі “косметика Володимирський ринок”).
О котрій же ви прокидаєтесь?
Коли треба. Зручніше вставати рано вранці, але можу і працювати до ночі, якщо треба.
Лесю, що надихає вас зранку? 
Під час революції я була змушена відправити дітей у Грузію до Еки Ткешелашвілі (екс-міністр закордонних справ Грузії – прим. Автора). А коли вони повернулись, то продовжують вставати за грузинським часом, тобто на 2 години раніше.  Так ось уявіть собі ці два сонних чуда із розкуйовдженим волоссячком і заспаними очима ідуть обніматись з мамою і бажати їй гарного дня – це і надихає. Я розумію, що не можу дати їм стільки часу, скільки хотілося б, але якість перемагає кількість. Мій тато навчив мене цьому – той час, який він у мене вклав – просто безцінний. Він був моїм наставником, він показував, на що звертати увагу та як приймати рішення, за які не соромно.
Леся Оробець, кандидат у мери Києва: “Кличко хороший, але я краща”